‏ Luke 7

1А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум. 2У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав. 3А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його. 4Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому. 5Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив. 6І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. 7Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає. 8Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить. 9Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! 10А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! 11І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. 12І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. 13Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач! 14І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! 15І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. 16А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм! 17І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні. 18Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із учнів своїх, 19і послав їх до Господа з запитом: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого? 20А мужі, прийшовши до Нього, сказали: Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого? 21А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір. 22І промовив Ісус їм у відповідь: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина. 23І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме! 24А коли відійшли посланці Іванові, Він почав говорити про Івана народові: На що ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очерет, що вітер гойдає його? 25Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, по палатах царських. 26На що ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, навіть більше, аніж на пророка. 27Це той, що про нього написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує! 28Кажу вам: Між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві той більший за нього. 29І всі люди, що слухали, і митники визнали Божу волю за слушну, і охристились Івановим хрищенням. 30А фарисеї й законники відкинули Божу волю про себе, і не христились від нього. 31І промовив Господь: До кого ж уподоблю людей цього роду? І до кого подібні вони? 32Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один одного кличуть та кажуть: Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви... 33Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: Має він демона. 34Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Чоловік Цей ласун і п'яниця, Він приятель митників і грішників. 35І виправдалася мудрість усіма своїми ділами. 36А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. 37І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла, 38і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила... 39Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця! 40І озвався Ісус та й говорить до нього: Маю, Симоне, дещо сказати тобі. А той відказав: Кажи, Учителю. 41І промовив Ісус: Були два боржники в одного вірителя; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. 42Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його? 43Відповів Симон, говорячи: Думаю, той, кому більше простив. І сказав Він йому: Розсудив ти правдиво. 44І, обернувшись до жінки, Він промовив до Симона: Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм. 45Поцілунку не дав ти Мені, а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно. 46Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила... 47Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить. 48А до неї промовив: Прощаються тобі гріхи! 49А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: Хто ж це Такий, що прощає й гріхи? 50А до жінки сказав Він: Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі!