‏ Luke 18

1І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом, 2говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився. 3У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника! 4Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, 5але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені. 6І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? 7А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? 8Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?... 9А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. 10Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. 11Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. 12Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! 13А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... 14Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. 15До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. 16А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже. 17Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде! 18І запитався Його один із начальників, говорячи: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя? 19Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог! 20Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір. 21А він відказав: Усе це я виконав від юнацтва свого! 22Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною! 23А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий. 24Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! 25Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти... 26Ті ж, що чули, спитали: Хто ж тоді може спастися? 27А Він відповів: Неможливеє людям можливе для Бога! 28І промовив Петро: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом. 29А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, 30і не одержав би значно більш цього часу, а в віці наступнім життя вічне. 31І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина. 32Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, 33і, збичувавши, уб'ють Його, але третього дня Він воскресне! 34Та з цього нічого вони не збагнули, і ця річ перед ними закрита була, і сказаного вони не розуміли. 35І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив. 36А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: Що це таке? 37А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. 38І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною! 39А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! 40І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його: 41Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? А той відповів: Господи, нехай стану видющим! 42Ісус же до нього сказав: Стань видющий! Твоя віра спасла тебе! 43І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові.