‏ John 12

1Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. 2І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. 3А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім! 4І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: 5Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим? 6А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали. 7І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені... 8Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте! 9А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. 10А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, 11бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували. 12А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, 13то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів! 14Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: 15Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому! 16А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому. 17Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих. 18Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. 19Фарисеї тоді між собою казали: Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним! 20А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени. 21І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: Ми хочемо, пане, побачити Ісуса. 22Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. 23Ісус же їм відповідає, говорячи: Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. 24Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. 25Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя. 26Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець. 27Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... 28Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю! 29А народ, що стояв і почув, говорив: Загреміло! Інші казали: Це Ангол Йому говорив! 30Ісус відповів і сказав: Не для Мене цей голос лунав, а для вас. 31Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. 32І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну. 33А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти. 34А народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський? 35І сказав їм Ісус: Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде... 36Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали. Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них. 37І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, 38щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав: Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об'явилось? 39Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік: 40Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не навернулись, щоб Я їх уздоровив! 41Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіщав. 42Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги. 43Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу. 44А Ісус підняв голос, та й промовляв: Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. 45А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. 46Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався. 47Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. 48Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його! 49Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити. 50І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав.