‏ John 11

1Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти. 2А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла. 3Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!... 4Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею. 5А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. 6А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. 7Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею. 8Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш? 9Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить. 10А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла. 11Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його. 12А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає. 13Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. 14Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар. 15І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього. 16Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати. 17Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі. 18А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п'ятнадцять. 19І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх. 20Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. 21І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат... 22Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог! 23Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат! 24Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне. 25Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. 26І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це? 27Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. 28І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе! 29А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла. 30А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його. 31Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там. 32Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат! 33А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам, 34і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися! 35І закапали сльози Ісусові... 36А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його! 37А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер? 38Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав. 39Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі... 40Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? 41І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. 42Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. 43І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! 44І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив... 45І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. 46А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив. 47Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? 48Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ! 49А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте, 50і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути! 51А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, 52і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей. 53Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його. 54І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями. 55Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе. 56І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято? 57А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.