‏ Acts 16

1І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен. 2Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії. 3Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен. 4Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші. 5А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю. 6А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську. 7Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів. 8Обминувши ж Мізію, прибули до Троади. 9І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! 10Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію. 11Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя, 12звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. 13Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились. 14Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. 15А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас. 16І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. 17Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння! 18І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов. 19А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших. 20Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, 21і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати. 22І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти. 23І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг. 24Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди. 25А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх. 26І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали... 27Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені. 28А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут! 29Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. 30І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися? 31А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім. 32І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. 33І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні. 34І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. 35А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей! 36І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть! 37А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас! 38Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони. 39І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. 40І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.