‏ Acts 27Summary

1А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа. 2І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня. 3А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. 4А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були. 5Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри. 6І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього. 7І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні. 8І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея. 9А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, 10говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ. 11Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив. 12А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі. 13А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. 14Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон. 15А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися. 16І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли. 17Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так. 18А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись, 19а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч. 20А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись... 21А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди. 22А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля. 23Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, 24та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе. 25Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. 26І ми мусимо наткнутись на острів якійсь. 27А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. 28І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять. 29І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день. 30А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть, 31то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете! 32Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти. 33А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. 34Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина! 35А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти. 36Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати. 37А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість. 38І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. 39А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем. 40Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега. 41Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль... 42Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік. 43Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили, 44а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!